ДЯКУЄМО Вам за те, що Ви опинилися на цьому сайті!!! :)
Читайте та коментуйте! :)
:)




Цитата



Новий засіб від безсоння
11 Листопад 2010 01:55:59

Новий засіб від безсоння: потрібно рахувати до трьох, максимум - до пів четвертої :)






ТЕМА



11 Листопад 2010 00:54:44
Автор: ТАЙМ

Саме така підозра появилась у вболівальників "Карпат" після 1/4 розіграшу Кубка України
з футболу. Перед цим туром "Карпати" без особливих зусиль проходили своїх суперників,
не пропустивши жодного голу у свої ворота. Якщо звернути увагу на такі рахунки як 5:0 ,
потім 3:0 - домашня перемога над позаминулорічним володарем цього кубка -
Ворсклою.І якось не вкладується поразка 2:0 за тотальної переваги "Карпат" на власному
стадіоні над середнячком-київським Арсеналом,навіть взявши до уваги попередню гостьову
поразку 4:0 у Севільї,що перекрила "Карпатам" буль-які перспективи на вихід з групи Ліги
Європи.






ІНТЕРВ'Ю



ПРОТИ АБОРТІВ
Автор: QSBALKIS

Інтервю з ініцйатором руху проти абортів в Дніпропетровську - Наталією Евгенівною Тациняк (Пословскою)


Гледіло: 4893 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating



ШАМАН:"....добивайтесь завжди свого...."
Автор: QSBALKIS
02 Червня 2011 03:57:40

Шаман - один представників старшого покоління хіп-хопу уЛьвові дав нам інтервю.


Гледіло: 4396 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating



ТАНЦІ
Автор: Rоmma

У цій статті розкажемо про танці ,про особливості танців .Ми взяли інтервю з дівчиною ,Віолеттою ,котра танцює вже майже 16 років.


Гледіло: 4904 Відгукнулися: 1 Рейтинг: rating




ХИМЕРИ БРУКІВКИ



Байдужість…
Автор: Чучко Олександра
05 Липня 2012 22:48:06

Кажуть, що немає нічого гіршого за байдужість, бо вона вбиває душу. Ми дуже цінуємо людей турботливих, готових допомогти, чуйних і співчутливих, завжди хочемо мати таких друзів, але чи самі ми є такими? Чи не відмовляємо ми в допомозі тим, хто її потребує, чи не проходимо байдуже повз тих, кого ображають, чи зважаємо на чуже горе?


Гледіло: 4266 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating




ВІРШІ



Якби були у мене крила
Автор: Макс Мол
05 Липня 2012 22:53:14

Якби були у мене крила,
то полетів би я на місяць.
А хтось під боком мені каже,
що це зробити неможливо.


Гледіло: 4716 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating




ПАМ'ЯТАЙМО ЗВИЧАЇ, КУЛЬТУРУ, ІСТОРІЮ



На Андрія робиться дівицям надія
Автор: Андрій Бучак

Андріївська ніч – така незвичайна не тільки тому,що в цей час привідкривається щілинка через яку можна підгледіти свою долю,але й тому, що Андріївські вечорниці - це веселе і колоритне дійство
пустощів,жартів і сміху, яке охоплює не тільки молодь,пов'язане зі значною кількістю різноманітних звичаїв, обрядів і повір’їв.


Гледіло: 4862 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating




МУЗИЧНІ НОВИНИ



Співачка зі Львова Борислава Білоцерківська потрапила до Всесвітнього проекту з пошуку співочих талантів!
Автор: Міка
30 Травня 2011 00:37:00

Допоможіть втілити у життя мрію талановитої співвітчизниці!

Резидент зі Львова Борислава Білоцерківська, іменуєма Чвертьфіналісткою (учасницею 2-го туру) Avon Voices, першого в історії компанії міжнародного онлайн-проекту з пошуку співочих талантів. Борислава була відібрана серед 175 претенденток з більш ніж 50 країн світу і увійшла у 100 найкращих! Зовсім нещодавно Вони записали в Нешвілі, Парижі, Гонконгу та Ріо-де-Жанейро професійні студійні відеокліпи, які вже викладені для перегляду і голосування на AvonVoices.com. За результатами публічного голосування і оцінок зіркового жюрі будуть визначені дві переможиці – одна з них має бути Представником Avon. Як приз вони дістануть можливість записати альбом в професійній студії звукозапису.

Резиденти з України та інших країн можуть брати участь в Avon Voices і допомогти Бориславі пройти в наступний тур, зареєструвавшися на Avonvoices.com.

Відео єдиної представниці від України розміщено у відеозаписах 2-го туру! Реєстрація і голосування тривають до 20 червня 2011 року.


Гледіло: 5043 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating




ВАР'ЯЦЬКІ ВІСТІ



6 пріоритетів маніпуляції масами
Автор: Міка
26 Вересня 2010 01:31:49

Цікаве відео про 6 пріоритетів впливу на народ. А ми й не підозрюємо.


Гледіло: 4656 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating




ГУМОР З РОДЗИНКОЮ



Я намалюю день
Автор: Дайджест
18 Березня 2011 06:15:34

- Ваш син намалював на парті муху, як живу, і я відбила об неї
руку.
- А ось я, коли у ванній побачив намальованого крокодила, вибіг через намальовані двері.


Гледіло: 4090 Відгукнулися: 0 Рейтинг: rating


Публікації > Химери бруківки > Вірність

Вірність



Автор: Настасі Словінська

25 Грудня 2009 22:17:28



(Початок оповідання тут: http://our-time.org.ua/view_post.php?id=145)

Але нічого такого не сталося. Біль не стихав. Рана не хотіла затягуватись. А я далі намагалась себе переконати, що просто потрібен час. Може кілька днів, може тиждень. Головне перетерпіти і обов`язково попустить…

Кого я обманюю? Який тиждень? Тут вічності мало…

Витягнула з сумки плеєр, вдягнула навушники і ввімкнула музику на всю потужність. Завжди допомагало… Але нічого не змінилось. Абсолютно нічого. В моїй голові голоси і спогади перекрикували музику. Я знову розридалась…


***


Вийшовши з автобуса, я оглянулась, але нічого хорошого не спало мені на думку, жодних ідей, тому я пішла просто прямо по дорозі. Я знову забула спитати де я? А так як була страшенна злива, то нікого й не було видно. Моє місце знаходження мене мало хвилювало, це вже нічого не змінювало… Асфальтована дорога закінчилась. Я звернула на право і вийшла на стежку, яка від дощу перетворилась на місиво. За кілька хвилин стежка мене вивела до озерця. На перший погляд воно виглядало навіть чистим. Мабуть холодна вода… Кажуть вода очищає. Я ніколи не перевіряла цього. Але це перше, що спало мені на думку, тому я пришвидшила крок і за лічені секунди зняла з себе одяг. Залишилась лише і нижній білизні. Злива не припинялась. Не було нічого видно далі ніж на метр. Я ще трошки подумала і підійшла ще ближче до води. Ще крок. Я вагалась. Я ж не вмію плавати. Я завжди панічно боялась води… Ще кілька секунд вагань і я вже по коліна у воді. Вона просто крижана. Але я не зупинюсь, треба йти далі… Я ще трохи пройшла по піщаному дні все далі заглиблюючись. Від тої холоднечі вже зуб на зуб не попадав і я майже почала задихатись. Спробувала згадати ті ази плавання чого мене колись вчили. Це мене навіть розвеселило і я відволіклась від своїх думок. Зробивши кілька спроб «поплавати» я вирішила знову встати на ноги, але… Мене охопила паніка. Я не могла торкнутись дна. Я його вже не відчувала. Виявляється я таки трохи відплила від берега. Я судорожно перебирала руками і ногами від того починаючи заковтувати крижану воду ротом і носом. Спочатку мене лякав той факт, що я так і не навчилась плавати і зараз тут я і втоплюсь. Хм. А може так воно й мало бути. Все й так втрачено. Мені вже нема за що боротись. Знов проминув перед очима Антон в чорній шкіряній куртці з тою величезною безформною сумкою, такий якого я вперше побачила. Я перестала барахтатись і помалу спускалась під воду. Все скінчено…


***


Дихай! Ну ж давай, дихай!
Ну що там?
Викликай швидку. Здається жити буде. Але вона замерзла.
Так і запалення не складно заробити.
І чим вона думала?
Не знаю. Але її треба рятувати. Давай куртку! Її треба добре закутати. Ти додзвонився?
Так. Скоро будуть на місці.
Швидше б вони.
Ну казали, що через п`ять хвилин будуть. Але то вони так казали…
Головне відкачали. В легенях води вже не має бути. Але вона чомусь не приходить до тями. Тому й переживаю.
Та вона молода. Виживе.
Надіюсь.
А вона симпатична…
А ти невиправний.
Ну чого ти так відразу. Просто констатую факт. А крім того я її ні разу не бачив. Цікаво звідки вона…
Ей хлопці, де ви там пропали? Ми вас чекаємо? Я вже збився з ніг у пошуках. Чого вас потягнуло до озера в дощ.
Ну що не бачиш? Тарік русалку з озера виловив.
Не смішно. Вона ледь не померла.
Ага. А ось і швидка. Прикинь навіть швидше ніж обіцяли. Врятована твоя русалка. Тільки не забудь в неї номер телефону взяти.

***


Чому я завжди прокидаюсь в незнайомому місці? Це перше, що я подумала. Тільки то вже не спальня. Якесь обладнання… О Боже, то лікарняна палата. А тут як я опинилась? Окей, треба логічно подумати. Автобус. Злива. Стежка. Озеро. АНТОН. Ні-і-і-і. Я й не спам`яталась як закричала в голос. В палату ввірвалась медсестра.

Що сталось?
Хто мене сюди привіз?
О, Боже, ти мене налякала. Як ти себе почуваєш?
Як я тут опинилась?
В тебе нічого не болить?
Як я тут опинилась?
Ну, ти й впертюща. Якийсь хлопчина витягнув тебе з озера і подзвонив нам. Ти так неспокійно спала. Лікар дав тобі заспокійливого. Ти проспала дванадцять годин, ми вже почали за тебе хвилюватись. Чекай. Я зараз принесу тобі ліки.
Не люблю я їх. Я не хочу нічого.
В тебе вибору нема. Любиш не любиш, а мусиш.
Я вже нічого не хочу.
Ніколи не кажи так і навіть не смій так думати.
Мені треба йти звідси.
І куди ж ти підеш?
Повернусь до бабці.
А де вона живе?
В Тернопільській області, Густинський район.
І далеко ж тебе занесло звідти. Ти поїдеш. Але не сьогодні. Ще маєш відлежатись наразі тут.
Але ж вдома переживатимуть де я ділась.
А про це треба було думати перед тим як стрибати у воду.
Ви думаєте я втнула дурницю?
Переконана в тому.
Ну, але ж в мене є на то причини.
Самогубство теж не вихід.
А іншого нема.
Завжди є.
Нема. Коли тебе всі покинули, коли зрадили найдорожчі тобі люди.

Відпочивай, через пів години прийде лікар на огляд.
А ви мене завтра відпустите?
Це вже лікареві вирішувати. Але я з ним про це поговорю.



***


Доброго дня, Маріє Іванівно. Як самопочуття?
Та не жаліюсь, Святку . Мене більше Оля турбує. Боюсь я за неї.
Що так з кімнати й не виходила?
Ні. Відтоді як приїхала, вже тиждень так триває. Уві сні зривається і кричить. Вдень або лежить, або сидить в кріслі біля вікна. Нічого не їсть.
Може Вам допомогти з чимось по господарству?
Та ні, синку. Не треба. Я ж сама завжди справлялась зі всім. А Олю викликала сюди, тільки тому, що відчувала щось недобре. Хотіла вберегти… Не вберегла я єдину онуку. І так картаю себе за те, що не можу їй допомогти. Не знаю як. Вона там чахне, а я навіть не знаю, що ж там у Львові сталось.
Не треба так побиватись. Просто їй потрібен час.
А ти? Ти знаєш що там сталось? Може ти в неї зможеш вивідати?
Спробую. Я спробую зробити все, що в моїх силах.

***


Вбігаючи на подвір`я Олина бабця майже закричала.

Святку, Святку, Оля пропала.
Тобто пропала. Заспокойтесь, Маріє Іванівно. Проходьте. Може Вам води? Ви що бігли до мене?
Нема часу. Ну, послухай, її нема вдома. Ти вибач, що без попередження прийшла до тебе додому. Просто я дуже налякана.
А тепер по порядку. Чому Ви так подумали? На це є якісь причини?
Вона ж не виходила з дому вже два тижні. А тут я заходжу в її кімнату. А її там нема. Я обшукала весь дім і подвір`я. Її ніде нема. Я боюсь, щоб вона щось погане собі не зробила.
Може вона в магазин пішла, або просто прогулятись?
Ти віриш в то що кажеш?
Ну-у-у…
Нема часу. Треба її знайти.
Ви головне не переживайте так. Ось, випийте води. А я обдзвоню друзів і ми почнемо пошуки. Сумніваюсь, що вона кудись далеко пішла.
Недобре. Ой, щось недобре я відчуваю. Така важкість на серці.
Ми її знайдемо. Я Вам гарантую.
Я ще знайшла листок паперу на столі. – Марія Іванівна витягнула в четверо складений листок паперу і протягнула Святославу.
«Пробач мені, бабцю. Моє існування стало нестерпним. Прощавай. Я тебе завжди любила.» - Листок паперу в Святкових руках затремтів. – Я вже беру машину і їду за нею.
Ти знаєш, де вона може бути?
Ще ні. Але повірте. Я встигну. Я собі ніколи не пробачу якщо не встигну. Повинен встигнути.

***


Сонячний осінній недільний день. Синє «вольво» рухалось на великій швидкості. Святко нетерпляче тарабанив пальцями по керму авто і уважно розглядав все навколо. Його кілька друзів теж, осідлавши своїх залізних коней, прочісували околиці. В голові проминали думка за думкою. Спогад за спогадом. Він намагався вловити в тому якусь підказку для пошуку. І ніяк не вкладалось, як така весела і усміхнена дівчина як Оля могла наважитись на самогубство. Навіть було страшно вимовити це слово вголос. Але нічого розумного не приходило. Всі намагання вловити логіку у діях Олі провалювались. І яка в тому може бути логіка? Він вже проминув два найближчі села. А може він помилився. Може не туди він повернув. Може вона зовсім не в цьому напрямку втікала. Виникало стільки сумнівів. Жодної впевненості. Лише страх спізнитись.

Треба було краще віддухопелити того придурка Антона. Як він взагалі міг таке з нею зробити. Нехай мені ще колись попадеться в руки…
Ще півгодинне кружляння нічого не дало. Жодної підказки. Жодної зачіпки. Час нестримно минав. Шансів залишалось все менше й менше.

Ну й куди ж вона могла піти? Куди мені їхати? Куди тепер?
Жодної ідеї. Жодної думки. Стільки питань і жодної відповіді. В кишені задзвенів телефон.

Ало.
Слав, її ніде нема. Ми прочесали ліс. Шосе на Тернопіль. Навколишні села на сході і на півночі. Її ніде не бачили.
Шукайте. Вона ж десь має бути.
Та ми продовжимо пошуки. Але то вже стільки часу минуло.
Навіть не думай такого.
Та я й не думаю нічого поганого.
Передзвони Миколі. Може вона додому повернулась.
Вже дзвонив. І там її нема.
Боже, допоможи мені знайти її вчасно. Я собі ніколи не пробачу якщо спізнюсь.

Ей, ти ще там? Чого мовчиш? Що ж нам тепер робити. Ми були вже усюди.
Далі шукати. – рявкнув Святослав і швиргнув телефон на сусіднє сидіння.
Де ж вона могла запропаститись? І що вона задумала? Ну давай, Святко, думай. Вона боїться води. Але тут ні річок ні озер поблизу нема. А ще?.. Ще чого? А може не треба перебирати те чого вона боїться? Її ніде не бачили... Ну ж не провалилась вона під землю. Провалитись? Вона ж боїться висоти. Машина швидко змінила напрямок і набираючи швидкість помчала.

Головне не спізнитись.

***


Дорога вже закінчилась. Машина рухалась по ледь видній стежці, яка вела вверх. Ставало все важче керувати. Шини починали загрузати. Але в серці росла надія на правильне передбачення. Ще кілька метрів і Святослав був змушений зупинити машину, бо далі їхати стало просто неможливо.

Він покинув машину і побіг зі всіх сил на вершину скали. До обриву залишалось вже зовсім небагато. Колись в дитинстві Святко зі своїми друзями частенько втікали сюди. Тут вони свого часу облазили всі закуточки, поки не стався нещасний випадок з сусідським хлопчиком. Він втратив рівновагу і зірвався зі скали (там був різкий обрив) і розбився. Після того жоден з тих хлопчаків не показувався сюди. Минуло вже п`ятнадцять років. Хлопчики вже давно виросли, але в їхній пам`яті назавжди залишиться той день…

Йшов все далі й далі, а її все не було видно. Взагалі нікого не було. В голові почали виринати спогади п`ятнадцяти річної давності. Ще кілька метрів. Почали мучити сумніви. Невже я помилився? Невже я спізнився? Ні, так не повинно бути. Ні-і!!! В голові прокручувалось тисячі версій, тисячі варіантів. Він їй мав так багато сказати. Мав так багато зробити. Невже він її не вберіг. Невже це кінець. Тоді в дитинстві він не вберіг свого друга… А тепер не вберіг її… Олю… Він втрачає всіх, кого любить…

Сонце починало вже заходити. Стало прохолодніше. Здіймався ледь-ледь чутний вітерець.. Не чутно було навіть співу пташок. Ніби затишшя… Затишшя перед бурею. Перед бідою…

Надія ще жевріла в серці…

Вогонь в серці майже погас…

Олю!
Олю, стій! Не роби того! Стій!
Чого ти тут? Як ти тут опинився?
Тебе шукав? Йди до мене? Відійди від краю. Благаю. Відійди.
Йди звідси, лиши мене саму.
Ні, нізащо. Я тепер тебе не покину. Ніколи! Чуєш ніколи!
Заткнись. Не повторюй більше того. Не обіцяй нічого.
Будь-ласка, зупинись. Вислухай мене.
Мовчи і йди. Мені вже обіцяли… І знаєш, що з того вийшло?
Знаю. Але…
Знаєш? Звідки ти можеш знати?
Просто знаю.
Ага. Просто знаєш. Нічого ти не можеш знати. Йди собі куди йшов.
Я йшов за тобою. Підійди до мене. Нам треба поговорити.
Нема нам про що говорити. Вже нема…
Хіба я тебе образив?..
Ні. Але…
Це не вихід. – Святко ступив кілька кроків до Олі і швидким рухом обхватив її за талію і відтягнув від краю. – Не пручайся, чуєш мене?
Відпусти. Ти не маєш права.
Я просто хочу з тобою поговорити.
Про що?
М-м-м… Тобі треба перш за все заспокоїтись.
Давай без повчань. Кажи і йди.
Я піду звідси тільки з тобою.
Що ти не кажеш?..
Звідки стільки єхидства? Ну, то ще не кінець світу. Зрозумій. Люди часто брешуть і зраджують. На жаль. Але ти маєш йти вперед. Маєш забути їх.
Ти про що це зараз?
Про Антона і Галю. – ці слова обпекли Олине зранене серце. – він же не гідний тебе. Він не вартий того, щоб ти йшла на… - Святослав не наважився вимовити самогубство.
Звідки ти про це знаєш?
Я був у Львові.
Що з того? Все рівно не розумію.
Ну то не перебивай мене. І вислухай. Я був у Львові, але приїхав вже запізно. Мені Марія Іванівна дала твою адресу. За нею я прийшов і двері мені відкрив… Антон. Я його впізнав. Ти мені показувала ваші фото. Коли я спитав в нього де ти, він нічого не відповів, але сказав що тут тебе нема. Прийшлось ввірватись до квартири. Як виявилось він зовсім не гостинний. В квартирі була ще та гадра, Галя. Вона теж відмовилась відповідати на мої питання. – Оля уважно слухала розповідь зі здивованим поглядом, але не перебивала. – Прийшлось вибивати з нього все. Правда я нічого від нього не дізнався про твоє місце знаходження. Хоча вони з Галкою повіли мені історію про… Про вашу сварку.
А як ти вибивав з нього все?
Та він просто дівчисько. Я йому разок дав під дихавку, а він і розплакався. Ото сміху, якби було не так сумно. Я тебе шукав по всьому місту з фотографією. Розпитував перехожих. Але так і не натрапив на твій слід. Я тебе шукав всі чотири дні, що тебе не було. Ледь не посивів. Боявся тебе втратити.
Я не знала... А чому ти мене шукав?
А ти не розумієш?
Ні. Чесно.
Яка ж ти ще дитина. Максималістка.
Ну то поясни.
За чотири дні пошуків я таки натрапив на твій слід. Був в тій лікарні, куди тебе привезли. Мене проста жахнула лише та думка, що ти хотіла накласти на себе руки.
Ну то не зовсім так було, але потім… Я запанікувала і здалась…
Коли ти повернулась, я дуже зрадів, але… Твоя поведінка мене насторожувала. Ти замкнулась і ні з ким не розмовляла. Я щодня приходив до вас. Говорив з твоєю бабцею. Як міг розраджував. Але боявся. Що ти ще раз спробуєш…
Я й спробувала.
Що?
Ага. Снодійне. Кажуть помагає. Так навіть Мерилін Монро свого часу заспокоїла свій душевний біль.
Як же?
Та ні, все нормально. Не пощастило. Моментально вирвала всі пігулки.
Ти мене чим далі, тим більше лякаєш.
Ну тоді я тебе не розумію
Чого ти не розумієш? Переживаю я за тебе?
От того і не розумію. Яка твоя мотивація? Так просто нічого не буває.
Чому ти так думаєш?
А що хіба не так? Хіба я помиляюсь?
Я не зможу жити без тебе…
Тобто?
Ніколи не пробачу, якщо з тобою щось станеться. Якщо треба буде, я оберігатиму тебе весь час від самої себе.
Якось то не вкладається в моїй голові. Сенс?
Сенс?
Так, сенс? Нащо я тобі?
Бо люблю я тебе. Люблю ще від тобі як побачив вперше.
Коли я приїхала цього літа?
Ні, ще коли ти приїжджала до бабці на канікули після закінчення школи.
Якось це…
Це правда. Ти навіть не уявляєш як я зрадів, коли почув, що ти переїжджаєш сюди. Моє серце забилось швидше і знову повернувся вогонь в очах. В мене й досі серце калатає, коли тебе бачу. Послухай. – Святко взяв Олину руку і приклав до своїх грудей. – Чуєш?
Калатає…
То ти віриш тому, що я тобі щойно сказав?
А зараз як ти мене знайшов?
Ми прочесали все навколо. Я вже так боявся, що не встигну…
Боявся?
Боявся… Боюсь тебе втратити.
Але ж… Біль в моєму серці не стих…
Нічого. Я тобі допоможу. Завжди допомагатиму. Я нічого від тебе не вимагаю. Просто йди зі мною. Мені просто треба знати, що ти живеш на цьому світі.
Я не зможу відповісти тобі взаємністю.
Це не завадить мені надіятись. Я не здамся.
Я не знаю.
Не треба нічого знати. Час все розставить по своїх місцях.
В мене нічого нема.
В тебе є твоя бабця. Є мама, яка за тебе теж переживає. Вона має скоро приїхати.
Звідки ти знаєш?
Марія Іванівна говорила з нею по телефону і розказала про все.
А-а-а.
І зрештою в тебе є я.
А навчання. Мене ж відрахували. Нічого. Поновишся. Ти ж розумна. Гарно вчилась. Не думаю, що виникнуть якісь складнощі.
Не хочу.
Чого ти не хочеш?
На біологічний. Більше не хочу.
А куди ж ти підеш вчитись?
На психологію. Як думаєш я зможу поступити?
Ого, які зміни. Думаю зможеш, маєш більше ніж пів року для підготовки. Тобі вистачить часу. Але чому саме психологія?
Хочу зрозуміти чому люди брешуть.
Ну про це ми можемо поговорити і вдома. Нам треба їхати. Бабця певно вже місця не знаходить.

29.11.09 – 18.12.09



Кількість переглядів: 1691

Рейтинг:






Ваша оцінка: 1 2 3 4 5




КОМЕНТАРІ

Коментарів ще нема

Щоб мати змогу залишати коментарі на сайті - будь ласка зареєструйтеся.

Якщо Ви вже зареєстровані - будь ласка увійдіть в систему.





Our Time © 2010-VI4NO MIKA
mika.biz.ua, blog.mika.biz.ua, s3.org.ua, our-time.org.ua